ПРОГО́НИЧ, а, ч. Залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт. Там, у однім вікні, грюкнув прогонич — і розчинилася віконниця (Мирний, І, 1954, 318); Вікно в кімнаті зачинене віконницею, замкнене на прогонич (Скл., Карпати, II, 1954, 88); Майборода на ніч замикав двері подвійними прогоничами (Собко, Шлях.., 1948, 147); Півторак зриває прогонича з окованих воріт стайні, і вони, поскрипуючи на масивних кунах, розчиняються навстіж (Стельмах, І, 1962, 79); * У порівн. Десятки кулаків садять, б’ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (Гончар, І, 1954, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 155.