ПРОДЕКЛАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. і без додатка. Док. до декламува́ти. Цілу бурю оплесків і навіть сльози викликав вірш: «Якби ви знали, паничі», якого продекламувала Настя з високим піднесенням (Вас., II, 1959, 194); Микола Васильович, захоплений почутим і підохочуваний дочкою, запропонував продекламувати щось із Некрасова (М. Ол., Леся, 1960, 160); Мамайчук, реготнувши, продекламував: — О, зміцніть мене вином, освіжіть мене яблуками: від любові знемагаю!.. (Гончар, Тронка, 1963, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 167.