ПРОДЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до проде́рти; // проде́рто, безос. присудк. сл. Продер я стріху, де продерто було вітрами, й тихо зліз на землю (Сос., II,1958,396).
2. Який продерся, продірявився або зносився до дірок. У неї [свити] були продерті лікті, либонь ніколи було й залатати (Л. Укр., III, 1952, 707); Жила собі дівчинка.. Черевики вона рвала далеко швидше, ніж інші діти. У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті (Ів., Вел. очі, 1956, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 167.