ПРОДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. Утворити, видати високі, деренчливі металеві звуки. Продзвенів дзвоник. Школярі збуджено обговорювали подію (Донч., VI, 1957, 104); Порядок у хлопців залізний. Продзвенить будильник, і вони з Васьком схоплюються з ліжок (Зар., На.. світі, 1967, 114).
2. перен. Прозвучати, пролунати. Коли продзвенів останній сигнал і всі розбрелися спати, Альоша довго лежав на своєму матраці, не міг заснути (Мик., Повісті.., 1956, 81); // Дзвінко проспівати (про птахів); продзижчати (про комах). Десь продзвенів тонко комарик над вухом, Шелести ночі ловиш загостреним вухом (Забашта, Квіт.., 1960, 25); Продзвеніла ніжно бджілка (Шпорта, Вибр., 1958, 340).
3. Дзвеніти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 167.