ПРО́ДИХ1, у, ч., бот. Мікроскопічний щілиноподібний отвір у шкірці листків і трав’янистих стебел вищих рослин, який служить для водо — і газообміну. Основною фізіологічною властивістю продихів є здатність відкривати і закривати продихову щілину (Практ. з анат. рослин, 1955, 60); Повітря разом з вуглекислотою, що є в ньому, надходить у листя через продихи, розташовані на верхній і нижній поверхнях листка (Хлібороб Укр., 10, 1965, 10).
ПРО́ДИХ2, у, ч.: Без про́диху — те саме, що Без переди́шки (див. переди́шка). — Знаєте, як ми там наступали!.. Не до писанини було!.. День і ніч без продиху!.. (Гончар, III, 1959, 205); Не дава́ти про́диху — змушувати постійно терпіти злидні, нестатки, бути в напрузі через важку фізичну працю, домашні клопоти і т. ін. — Навіть сорочки на переміну немає. Нужда продиху не дає (Добр., Очак. розмир, 1965, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 169.