ПРОДУ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до продуби́ти. Знову струною напнулася линва, знову ступає попереду продублений сонцем та вітром Оленчук (Гончар, II, 1959, 356).
2. у знач. прикм., перен. Огрубілий, шорсткий (про шкіру людини).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 173.