ПРОЖДА́ТИ, жду́, жде́ш, док., перех. і без додатка. Ждати (у 1, 2 знач.) якийсь час. О. Артемій вийшов з хати, сів в екіпаж і прождав ще доброї півгодини.., доки вийшла Сусана Уласівна (Н.-Лев., IV, 1956, 96); Цілу ніч прождав я [дівчину]… (Олесь, Вибр., 1958, 394); П’ять років прождала [Катря], а молодість минає (Кучер, Прощай.., 1957, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 178.