ПРОЖО́ГОМ, присл.
1. Стрімголов. Прожогом летить [Петро] з гори, підстрибуючи і підковзуючись (Вас., II, 1959,119); Декотрі свині кидаються прожогом в ворота, інші збиваються купами по кутках (Л. Укр., II, 1951, 203); Христина прожогом вибігає надвір, а Левко поволеньки виходить за нею (Стельмах, І, 1962, 606); * Образно. Теплий і вільний степовий вітрець прожогом вишмигнув з байраку (Смолич, І, 1947, 111); // Дуже швидко, миттю. Прожогом вириває [Настя] ключі з Марусиних рук (Н.-Лев., II, 1956, 465); Надія прожогом підхопилась (Баш, На.. дорозі, 1967, 63).
2. розм. Зараз же, відразу. Не знайшовши броду, не лізь прожогом у воду! (Укр.. присл.., 1955, 178); Буржуазія, бач, не сподівалась, що конгрес [оборони культури] буде діяти прожогом і конкретно (Тич., III, 1957, 34); // Одним духом. Піднеси їм склянку води, вони або й губів не вмочать, або всю прожогом видудлять (Рудь, Гомін.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 181.