ПРО́ЗА, и, ж.
1. Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване. Перші спроби писати — віршем і прозою відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (Коцюб., III, 1956, 28); Вони зійшлися: тьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь Ховають більше схожих рис (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 49); Художня словесна творчість має дві основні форми організації мови — вірші і прозу (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 93).
2. Літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою; протилежне поезія. «Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає (Л. Укр., V, 1956, 42); Уже перша збірка «Лірики».. принесла йому і славу, й гроші. Але не цурався [Павло] і прози. Щороку — та й повість чи навіть роман із сільського життя (Головко, II, 1957, 487); Українська художня проза появилась у XIX столітті. Своїм виникненням і ростом вона зобов’язана розвитку творчих сил українського народу, прикладові і підтримці літератури братнього російського народу (Від давнини.., І, 1960, 231).
3. часто у сполуч. із сл. життя, життєвий, перен. Одноманітність, буденність; повсякденність. Прошумів з’їзд і свята — і ми лишилися при прозі. А проза дуже нудна і чорна (Коцюб., III, 1956, 313); Жінки якось краще вміють консервувати поезію свого почуття серед життьової прози, ніж чоловіки (Л. Укр., III, 1952, 700); Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс, І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо (Сим., Земне тяжіння, 1964, 67); З п’єсами Карпенка-Карого на сцену українського реалістичного театру прийшла проза життя (Життя К. — Карого, 1957, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 181.