ПРОЗАЇ́ЗМ, у, ч.
1. Слово чи словосполучення ділової, наукової, повсякденної тощо мови, вставлені у поетичний твір. Критики пізніших часів не схвалювали вторгнення прозаїзмів у поетичну мову, докоряли І. Франку за «голу публіцистику» (Від давнини.., І, 1960, 445).
2. перен. Життєва одноманітність, буденність, щось сухе, звичайне, позбавлене поетичності. Побутові сценки під його [О. Венеціанова] пензлем, втрачали свій прозаізм, в нис народжувалася поезія, а сам жанр непомітно переростав у монументалізм (Літ. Укр., 8.Х 1965, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 181.