ПРОЗА́ЇК, а, ч.
1. Письменник, що пише прозою; протилежне поет. Мені здається, що кожному прозаїкові треба попрацювати і над віршами (Мирний, V, 1955, 377); Книжки сучасних російських поетів, прозаїків, драматургів ми з особливою любов’ю читаємо і перечитуємо (Рильський, III, 1956, 14); Різнобічним було обдарування Михайла Петровича Старицького — корифея української сцени, видатного поета, прозаїка, драматурга, перекладача (Мист., 1, 1966, 39).
2. перен. Суха людина з дріб’язковими, вузько практичними інтересами.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 182.