ПРО́ЗВИЩЕ, а, с., діал. Прізвисько. [Неріса:] Ні, ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, «маленьку мавпочку з Танагри». [Антей:] Годі! Я не люблю, як ти таке говориш, і прозвища того я не терплю (Л. Укр., III, 1952, 430); Ніхто у всій школі не мав стільки прозвищ, як присадкуватий, кругловидий Василь Грищук (Вас., Вибр., 1954, 105); Не забула [Солоха] свого любого, коханого москаля, хоч не спитала вона ні його ймення, ні його прозвища (Мирний, І, 1954, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 182.