ПРОЗО́РО. Присл. до прозо́рий. Сонце недавно зійшло. Тихо голублячи квітчастими холодними ще проміннями маленьку річечку, підіймало воно пару над нею; пара ця прозоро виблискувала й легкою димкою здіймалася вище (Хотк., І, 1966, 135); Море, що спершу прозоро просвічувало аж до дна і зверху було веселим, синім, щодалі мовби темнішає (Гончар, Тронка, 1963, 234); Голос жайворонка прозоро бринів над головою (Ю. Янов., II, 1954, 129); Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею (Л. Укр., І, 1951, 205); Він прозоро натякнув Сергієві, що охоче попрацював би з ним (Шовк., Людина.., 1962, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 186.