ПРОЗОРІ́ТИ, і́є, недок., рідко. Те саме, що прозорі́шати. Сонце і геть-то піднялося; туман розходився по лісу, осідав на траву золотою росою. Повітря прозоріло (Мирний, III, 1954, 314); // рідко. Бути прозорим. В редакційних кімнатах віяло свіжістю щойно вимитих підлог. І шибки ще ніколи так не прозоріли (Жур., Нам тоді.., 1968, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 186.