ПРОЗІ́РЧАСТИЙ, ПРОЗО́РЧАСТИЙ, а, е. Те саме, що прозо́рий. Повітря було тихе, тепле, прозірчасте (Фр., VII, 1951, 183); Світання весело віщують солов’ї в прозірчастій імлі (Забіла, У.. світ, 1960, 177); З усіх боків обступили його [став] високі, превисокі верби, аж трохи понахилялись над водою, позчіплювались зеленими верхами, заглядаючи в світлу, прозорчасту воду (Н.-Лев., І, 1956, 103); Запнута вона була якоюсь прозорчастою хусткою (Сенч., На Бат. горі, 1960, 7); Душа тріпоче, Прозорчасті уловлюючи звуки, Такі знайомі (Рильський, II, 1960, 212); * Образно. Сатира його [М. Салтикова-Щедріна], в більшій мірі від Гоголевої політична, стає при сучаснім гніті єдиною прозірчастою покривкою, під котрою можна в Росії висказувати суд про політику (Фр., Публіцистика, 1953, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 184.