ПРОКАЖЕ́НИЙ, ного, ч. Людина, хвора на проказу. Колонія прокажених; * У порівн. Лояльні галичани.. одвернулись від нього [І. Франка], мов від прокаженого (Коцюб., III, 1956, 33); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору (Ле, Наливайко, 1957, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 194.