ПРОКА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проказа́ти. — Мені коли б оце додому, — чую тихо проказані слова (Кол., На фронті.., 1959, 85); Бригадир Шийка, з кашкетом на самій потилиці, сидів між двома шафами і повторював для всіх проказану інженером лекцію (Панч, II, 1956, 458); * Образно. У вогненний час тяжкої війни, пекучих втрат і величезних потрясінь кіноповість О. Довженка «Україна в огні» була проказана, мов пристрасно-печальне слово про полон Ігорів, проспівана, неначе сумний плач Ярославни (Мист., 3, 1965, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 194.