ПРОКАЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Калатаючи чим-небудь, видати часті і сильні звуки. Хлоп’яча рука, висунувшись крізь дірку в завісі, голосно прокала-тала дзвоником тричі, і гомін стих (Шиян, Баланда, 1957, 209).
2. перех., рідко. Повідомити про що-небудь калатанням. Дзвін прокалатав кінець роботи на току (Бурл., О. Вересай, 1959, 85).
3. перех., перен., розм. Те саме, що прокалата́тися. Поки живеш ти, то треба, щоб знав, Що як життя своє прокалатав, Досить тяжкої роботи! (Л. Укр., І, 1951, 465); — Можливо, наші вже десь воюють, а я тут можу марно прокалатати усю війну (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 557).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 195.