ПРОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Те саме, що проки́нути1 1. Він уже миролюбно радить хлопчикові: — Узяв би лопатку та й прокидав стежку до хвіртки. Не малий уже… Час і до діла братись (Збан., Сеспель, 1961, 303); Всеньку ніч шугали вітри.. Степан ледве прокидав сніг од дверей старенької хатини до хвіртки (Хлібороб Укр., 10, 1968, 4).
2. Кидати (у 1 знач.) якийсь час.
ПРОКИДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПРОКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. також без додатка. Відкидаючи що-небудь, розчищати, прокладати (дорогу, стежку і т. ін.). Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку (Коцюб., II, 1955, 32); Юркові.. довелося брьохати по грязюці, прокидати дорогу самому (Мушк., День.., 1967, 6); Ну й понамітало снігу! Треба.. прокинути стежку від хати до хліва (Сл. Гр.); * Образно. Побоююсь я, щоб тобі не здалося як-небудь, Ніби безбожні основи навчання мого небезпечну Стежку злочинства тобі прокидають (Зеров, Вибр., 1966, 125).
2. також без додатка. Кидати куди-небудь, крізь щось, між чимсь. Хто по хворостець побіжить, щоб у грубці прокинути, хто миску лаштує, хліб: діти раді батькові (Барв., Опов.., 1902,441); // рідко. Кидаючи або стріляючи, не влучати в ціль. Гримнув залп. То стріляли козаки та рейтари. І вони прокинули, бо було дуже далеко, і кулі не долітали (Морд., І, 1958, 225).
3. розм. Розкладати карти до кінця колоди або вичерпувати потрібні для гри карти.
4. перев. док., діал. Простелити, покласти. Галя.. узяла ряднинку, прокинула коло матері на полу і лягла (Мирний, IV, 1955, 85); «Що робити?» думає [Оленка]. Стояла-стояла, далі прокинула подушку на ослоні та лаві, — ліжко її, — лягла (Тесл., З книги життя, 1949, 140); Прокинула вона хустку біля возика та й собі задрімала (Вирган, В розп. літа, 1959, 264).
5. тільки док., діал. Промовити. Маруся і Катря ні словечка не прокинули (Вовчок, І, 1955, 191).
ПРОКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПРОКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех., розм. Те саме, що пробу́джувати. Цілу ніч прокидало Христю материне важке зітхання; їй не раз чувся і її здавлений плач (Мирний, III, 1954, 14); Шумить верховіття оливного гаю, — З мого забуття прокидає мене… (Крим., Вибр., 1965, 53); Заснула без подушки, — прокинули б дівчину та поклали б їй подушечку (Сл. Гр.); Одну лиш із служниць, ще віддану примарам Тих днів, знайомий звук, що виник і погас, Прокине з забуття: вона згадає вас І вашу красоту з її примерклим чаром (Зеров, Вибр., 1966, 445); Твій знівечений вид, позападалі очі.. — Все те гидливості в мені не прокида (Сам., І, 1958, 57); Любов у грудях більше не пала; її прокинуть знову, як була, Холодний розум дотиком не зможе (Граб., І, 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 197.