Що oзначає слово - "прокляття"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОКЛЯ́ТТЯ, я, с.

1. Різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. [Василь:] Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? (Кроп., І, 1958, 197); Я руку подаю земній сім’ї єдиній… А тим, хто пазурі на світ простяг звірині, Хто, в кров обагрений, по кров нову іде, Свинцем розтопленим прокляття хай паде! (Рильський, III, 1961, 64); Багато разів я сварився з батьком, висловлював йому бажання залишити службу і вступити на сцену, але батько загрожував мені прокляттям (Минуле укр. театру, 1953, 20); // Засудження, супроводжуване відлученням від церкви. Раптом вона згадала про прокляття, і страх відбився на її обличчі. — Та плював я на його анафему, — заспокоював Мічурін дружину. — Плював я на нього з усім його синклітом (Довж., І, 1958, 436).

2. Прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін. Не візьме [юнак] більш рушниці в руки. Страшного списа не вживе… Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (Граб., І, 1958, 259); Дьяконов чує всі ці прокльони, адресовані тому, хто був його кумиром, і вже й сам не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Гончар, II, 1959, 439); Імперіалістична війна викликала у П. Тичини різкий протест і осудження. У вірші «По блакитному степу» поет від імені молодої селянки-вдови, що втратила чоловіка на фронті, посилає прокляття війні і тим, хто є її винуватцями (Іст. укр. літ., II, 1956, 352); // Лайливий вислів, яким виражають такі почуття. Усі старалися серед натовпу зробити собі якнайбільше місця, незважаючи, що друзі душилися, попихаючи один одного з прокляттям на устах (Кобр., Вибр., 1954, 41); Батий з пагорка стежив за наступом, кусав губи, розгнівано шепотів прокляття (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 477).

3. у знач. виг. Уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін. [Марусяк:] Прокляття! Жінко! Не муч мене! Кажи: нам гро́зить щось? (Фр., IX, 1952, 332); [Сторчак:] Мар’яно! Повернись!.. Прокляття. Не прощу, Яшко! (Зар., Антеї, 1961, 87).

4. Те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо. Таке лежить прокляття на мені, Що мушу тугу словом зустрічати (Л. Укр., І, 1951, 165); Народ ніколи не відривав щастя від праці, навіть тоді, коли праця була для нього прокляттям (Рад. літ-во, 4, 1967, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 202.