ПРОКОЛУ́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проколупа́ти; // проколу́пано, безос. присудк. сл. Лежить він [м’яч] спокійно, Ні скок, ані скік: У нього гвіздком Проколупано бік (Перв., Райдуга.., 1960, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 204.