ПРОКО́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОКОЛО́ТИСЯ, колю́ся, ко́лешся, док.
1. розм. Діставати прокол (у 2 знач.).
2. перен., рідко. Проникати, проходити крізь що-небудь. Подекуди з-за хмар проколювалося скупе проміння далекого сонця (Літ. Укр., 13.VI 1969, 3); // Виникати, виявлятися (про думки, почуття і т. ін.). Другої днини веселість Якима стала потухати, а натомість проколювалися журливі питання (Кобр., Вибр., 1954, 52).
3. тільки недок. Пас. до проко́лювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 205.