ПРОКРЯ́КАТИ, прокря́каю, прокря́каєш і прокря́чу, прокря́чеш, док., перех. і неперех.
1. Док. до кря́кати 1-4; // перен., розм. Сказати щось неприємним, різким голосом. — Працює лазня, фельдфебель? — замість привітання спитав Лібіх.. — Раз я начальник цієї лазні, то вона не може не працювати, — різким голосом прокрякав фельдфебель (Загреб., Європа 45, 1959, 377).
2. Крякати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 209.