ПРОКУРА́ТОР, а, ч.
1. дорев. Повірений у справах. Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 99).
2. У стародавньому Римі — управитель господарства; // Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; // За часів імперії — урядовець, що відав податками, управитель земель імператора.
3. зах. Прокурор. Він заглибився в.. читання, таке.. уважне, як уміють читати тілько австрійські прокуратори (Фр., IV, 1950, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 210.