ПРОКУ́РЕНИЙ1, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прокури́ти. Неквапно наб’є [рибалка] прокурену ще дідом люльку (Літ. Укр., 23.VI 1967, 2); Проти двору крутий горб. А на ньому — наскрізь прокурена димом і обвіяна вітрами стара кузня (Кол., Терен.., 1959, 18); Божа мати розтанула в прокуреному ладаном церковному повітрі (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 52).
2. у знач. прикм. Який прокурився, просякнув димом. Галієнко згадав той особливий аромат, бібліотеки, що був колись — запах книг, змішаний з ледве чутними пахощами парфум [парфумів] і дорогого тютюну від наскрізь прокурених вчених (Багмут, Опов., 1959, 77); // розм. Хрипкий (про голос того, хто багато курить). Найстаріший серед присутніх.. густим прокуреним басом промовив: — Головне забуваємо, головне (Рад. Укр., 21.XII 1960, 2); // розм. Жовтий від тютюнового диму. Бороди Григорій не носив, зате мав грізні прокурені вуса (Довж., І, 1958, 65).
ПРОКУ́РЕНИЙ2, а, е, рідко. Вкритий пилом, курявою. Степ укрився пішими й кінними, що йшли.. на свято. Осіннє сонце вклонялося їм і ласкою-теплом устеляло прокурені.. шляхи (Ле, Міжгір’я, 1953, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 210.