ПРОКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док.
1. перех. Насичувати тютюновим димом, курячи; // Насичувати димом, одержаним від спалювання ароматичних речовин; // Наповнювати, насичувати собою (про дим, ароматичні речовини і т. ін.).
2. перех. Витрачати на куриво.
3. перех. і неперех., розм. Протоплювати (звичайно чимось курним). Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… (Мирний, І, 1949, 140); Зима, морози, а в його топить нічим… Ну, хоч кричи — нічим. Прокурить жінка гнійком, наробить чаду, та й усе (Тесл., З книги життя, 1949, 28).
4. тільки док., перех. і неперех. Курити якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 211.