ПРОЛЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЛЕ́ЖАТИ, жу, жиш, док.
1. неперех. Лежати (у 1 знач.) якийсь час. Як тільки хазяйка виходила з хати, знову падала [Пріська] на ліжко.. і, укрившись теплим килимом, пролежувала мало не до вечора (Л. Янов., І, 1959, 283); Голубенко дедалі ставав мовчазніший. Мало з’являвся на палубі, розмовляв з Вассою неохоче і все довше пролежував на дивані (Епік, Тв., 1958, 320); Тиждень вона пролежала в гарячці, нікого не впізнавала, нічого не їла (Н.-Лев., VI, 1966, 399); За наказом лікаря Маслюк мав пролежати кілька днів у санчастині (Багмут, Щасл. день.., 1951, 157).
2. перев. док., неперех. Залишитися якийсь час без застосування, без уваги (про неживі предмети). Ваш лист, бачте, пролежав тут чимало, ждучи мене, бо я ціле літо не була вдома (Л. Укр., V, 1956, 99); Пролежала [карета у возовні] років з чотири (Н.-Лев., III, 1956, 171); Всі ці листи були давні, писані навесні, пролежали в Орську все літо й осінь (Тулуб, В степу.., 1964, 326).
3. перех. Пошкоджувати що-небудь довгим лежанням. Моя тобі зброя кілочка не вломить, Я сам молод ліжка не пролежу (Чуб., V, 1874, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 213.