ПРОЛИ́ТИЙ, рідко ПРОЛЛЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проли́ти, пролля́ти. Червоне полум’я, знявшись угору, лиже чорне дно казанкове, і сичить на ньому незнарошне пролита вода, злегка лопочуть дрова (Мирний, IV, 1955, 319); На світі Нема животворніших сил За промені, щедро пролиті З Москви на земний виднокіл… (Бажан, Роки, 1957, 264); В його серці скипілась кров, невинно пролита, бо в нього зіллялись всі людські сльози і полум’ям знявся народний гнів… (Коцюб., II, 1955, 186); До крутояру в’ється шлях по тихих зораних полях, де кров, що проллята була, рясною нивою зійшла (Уп., Вірші.., 1957, 80); А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов’їх. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі! (Шевч., І, 1963, 324); // у знач. прикм. [Елеазар:] Біліє мармор [мармур], мов кістки на полі, порфір шаріє, мов пролита кров (Л. Укр., II, 1951, 140); Я ждала милого три літа. Три літа звістки не було. Коли ж замовкла кров пролита — Щодня ходила за село (Стельмах, V, 1963, 258); Все горе вбогого життя, нестатки всі. Всі ночі неспані, пролиті сльози, —.. Все те прорвалося тепер, немов потік (Фр., XIII, 1954, 310); // проли́то, пролля́то, безос. присудк. сл. Отут крові Пролито людської — І без ножа (Шевч., І, 1963, 246); Це була титанічна праця. Скільки було викопано ям, скільки замішано грязі, скільки поту пролито (Довж., І, 1958, 424); Нікому не болить чуже горе, ніхто не відає, як перемліла душею Фросина Данилівна минулої ночі. Скільки передумано, скільки сліз пролито! (Хижняк, Тамара, 1959, 135); Скільки сліз проллято за глиняними дувалами. Численні діти сирітства зазнали через той випадок [вибух] (Ле, Міжгір’я, 1953, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 217.