ПРОМАРШИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш. Док. до марширува́ти. Семен і Силантій урочисто як вояки промарширували вздовж кімнати і спинилися, тримаючи лівою рукою шаблі біля боку (Ле, Хмельницький, І, 1957, 99); З дверей комендантського будинку вийшов і урочисто промарширував до стовпа, з високо задертою головою і радісно-божевільними вогниками в очах, огненно-рудий єфрейтор Цункер (Коз., Гарячі руки, 1960, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 222.