ПРОМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.
1. перех., чим і без додатка. Займатися яким-небудь промислом (у 1 знач.), ремеслом. — Чим же ви, діду, промишляли, поки була жива ваша небіжка? — питав Панько. — Еге-ге! За що я не брався, до чого я не кидався! (Н.-Лев., I,1956, 55); Промишляли [козаки] рибальством, звіриною ловлею (Стор., І, 1957, 273); Став [Федір], як і батько, промишляти тріску та оселедця (Знання.., 4, 1967, 15); Радянський Крим — край хліборобів, виноградарів, тваринників, відважних моряків і рибалок, які освоїли не тільки багатства Чорного і Азовського морів, а й успішно промишляють у далеких океанах (Ком. Укр., 1, 1970, 55); // розм. Займатися чим-небудь недозволеним, ганебним (крадіжкою, шахрайством і т. ін.). Думала [Мотря] піти сказати на сина, що він розбоєм промишляє (Мирний, II, 1954, 297); Аркадій Валеріанович, витримуючи психологічну паузу, гостро, обдаючи холодом братів, запитав: — То доки ви будете злодійством промишляти? (Стельмах, І, 1962, 97).
2. неперех., заст. Піклуватися, думати про кого-, що-небудь. Можливо, що раніше панство попихало Маринею, але тепер, коли вона за всіх промишляє своєю головою, то й шана служниці інша (Вільде, Сестри.., 1958, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 230.