ПРОМО́ВА, и, ж. Публічний виступ з якого-небудь приводу. Потім, за вечерею, було багато гомону, промов, розмов (Л. Укр., III, 1952, 586); Боженко почав свою промову дуже голосно. Але навіть у цьому трубному голосі звучали нотки ніжності, жалю і тепла (Довж., І, 1958, 197); Володимир Ілліч Ленін раз у раз використовував у своїх статтях і промовах народнопоетичні елементи (Рильський, III, 1956, 413); * Образно. Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою воно серед тиші й безлюддя обіцяє боронити спокій твого сну… (Коцюб., І, 1955, 415); // Текст такого публічного виступу. [Вернигора (до Дремлюги):] Ваша доповідь три години з половиною. Та Петро Олександрович виступить, мабуть, години на дві. [Дремлюга:] Треба ще промови скоротити (Корн., II, 1955, 314); Можна вважати, що ораторська промова — особлива форма драматичного монолога (оскільки тут є «виконавські», «театральні» елементи) (Наука.., 6, 1969, 40); // заст. Слова, звернені до кого-небудь; мова, розмова. [Юхим:] Як з таким батьком, то краще на гілляку! [Степан:] Що, сусіде, легко слухати від сина таку промову? (Кроп., II, 1958, 45); Та й Іван Хворостюк мав до Петра промову: — А за громадою обстань! — говорив Іван (Март., Тв., 1954, 178); // церк. Проповідь. Під час промови Річарда починає [Годвінсон] трястись, далі втуплює очі в простір поперед себе, простягає руки, немов до якого видива (Л. Укр., III, 1952, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 234.