Що oзначає слово - "промовчувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОМО́ВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док. 1. перех. і неперех. Утримуватися від висловлювання чого-небудь уголос або на письмі. У нього [Джона Мільтона] було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок (Л. Укр., VIII, 1965, 194); Зупинилась біля етажерки, перебирає якісь книжки, Віталикові аж хочеться докинути до неї жартом: «То ти, мамцю, «Блокнот агітатора» вдруге перечитуєш?»але він промовчує (Гончар, Тронка, 1963, 102); Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала (Н.-Лев., III, 1956, 49); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Загреб., Європа. Захід, 1961, 272); // Не відповідати на поставлене запитання. Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить на матернє питання, то одкаже не те… (Мирний, III, 1954, 113); — Пробачте, — перший озвався солдат. — Може, це я і розбудив вас?Чоловік в ушанці промовчав (Головко, II, 1957, 433).

2. перех. і про когощо. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. Театр, котрий.. лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недостатки [недоліки] суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним (Фр., XVI, 1955, 179); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Збан., Між.. людьми, 1955, 154); — Ну, Степане Васильовичу, тепер твоя і твоїх поплічників доля в моїй жмені: будуть чи не буде конейпромовчу про вас, а, боронь боже, попадуся з нимипідете у тюрягу (Стельмах, І, 1962, 502).

3. неперех. Не заперечувати, не суперечити, не говорити наперекір кому-небудь. — Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту: чи ти що не так зробишя тобі промовчу, чи я що не такти не гнівися (Л. Янов., І, 1959, 332); Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: — Ви мені не указ (Гончар, Тронка, 1963, 28).

4. тільки док., неперех. Мовчати якийсь час. Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою (Мирний, IV, 1955, 349).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 236.