ПРОМОРО́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Морочитися якийсь час. — Кинь ти його [кулемет], Валька… Бо ми так до ранку з ним проморочимось (Гончар, IV, 1960, 62); В цеху освоювали нову марку сталі — катали броню для танків, — і вони всю ніч проморочились (Баш, Надія, 1960, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 238.