ПРОМІ́ННИЙ, а, е. То саме, що промени́стий 1, 2. Звід неба в блакить прибирається ясний, проміннеє сонце в зеніт увійшло (У. Кравч., Вибр., 1958, 223); Ми щасливі були у роботі, дерзанні, горінні. Коли ставили греблю і садили ліси молоді, Ми уміли цінить миру дні дорогі і промінні (Забашта, Вибр., 1958, 137); Тарасові промінні очі — Весь безмір людських дум і мрій (Бажан, Роки, 1957, 241); Що вище слів оцих промінних — Товариш, друг, душевний брат!? (Гірник, Стартують.., 1963, 26); Дівча, таку чудну вислухуючи мову, Очима блиснуло із-під промінних вій (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 94); * Образно. По той бік Сули Тумани лягли. А там, у низькім видолинку, Де стріха сіріє на дні, Назустріч промінну драбинку Вікно простелило мені (Мисик, Верховіття, 1963, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 232.