ПРОМІНЯ́СТИЙ, а, е, розм. Те саме, що промени́стий 1, 2. Навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише; десь-то вода гучить; а високо над усім грає-сяє вишнє промінясте сонечко… (Вовчок, І, 1955, 142); Пан принципал вийшов веселий, майже промінястий, а в руках держав якийсь папір з величезною печаткою (Фр., III, 1950, 193); З-за гори скакнула невеличка іскорка серед рожевого сяйва й довгою промінястою стрілою перетяла увесь степ (Мирний, IV, 1955, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 232.