ПРОНИ́ЗУВАТИСЯ, ується, недок., ПРОНИ́ЗАТИСЯ, и́жеться, док. 1. Пронизуючи що-небудь, пробиваючись крізь щось, проникати всередину чогось, з’являтися десь. Світло й сонце пронизувалися всюди; * Образно. Крізь сон пронизувались мрії, мов промені з далеких тих світів (Л. Укр., І, 1951, 269); // чим. Бути пронизаним чим-небудь. Раптом, наче з веління чарівної руки, кристалічні велетні-крижини пронизуються світлим ізумрудним кольором (Довж., Зач. Десна, 1957, 451); Із-за дубів став здійматися на небо місяць, червоний, великий, як червоного золота діжа; вирізалися над темною масою гаю вершечки дубів, огневими шпильками пронизалася вода (Вас., І, 1959, 179); Сіра курява пронизалась свистом куль, упала чорним шаром на обличчя людські… (Кос., Новели, 1962, 10).
2. тільки недок. Пас. до прони́зувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 241.