ПРОНО́ЗА, и, ч. і ж., розм. Спритна, хитра людина; пронира. А Микита, той проноза. Ну ж метати риби з воза, В кадці лиш лишився квас (Фр., XII, 1953, 12); Він показав себе ще в студентські роки: користався репутацією хитрої пронози, людини собі на умі… (Бойч., Молодість, 1949, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 243.