ПРОНО́ЗЛИВИЙ, а, е, розм. Про людину, яка всюди проникає; спритний, меткий. Змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки ніхто не забачив в іскрявих смішливих очах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 154); Вольовий, пронозливий, бідовий, він міг піти на що завгодно ради свого підрозділу (Гончар, І, 1954, 169); Бездарний, але пронозливий, не дуже розумний, але хитрий, як лис, — цей учений пустоцвіт настійно мостив підмурок для вченої кар’єри своєї (Вол., Місячне срібло, 1961, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 244.