ПРОО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проора́ти. Перше, що вона помітила, наблизившись до ферми, було «Л», глибоко прооране на стіні, мабуть, багнетом (Гончар, І, 1954, 167); // проо́рано, безос. присудк. сл. * Образно. «Ніченька ясная, місячно, зоряно — Видно, хоч голки збирай». — В пісні, А в небі смугу проорано З краю у край (Воронько, Коли я.., 1962, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 246.