ПРОПА́ЖА, і, ж. 1. Зникнення (звичайно таємниче) кого-, чого-небудь. Аж тут і мій господар, той, що у нього пропажа, протискається, приходить (Фр., II, 1950, 17); В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Ковінька, Кутя.., 1960, 32).
2. Той, хто пропав, зник, або те, що пропало, зникло. Тут якраз ішла бабуся — Аж не віриться самій: — Бий же мене сила вража, Об’явилася пропажа: Це ж озвався козлик мій! (Біл., Пташ. голоси, 1956, 29); Побоюючись, що біля коней може напоротись на засідку, він додумався гукати в лісі свою ялівку. А чого ж! Іде собі вечором чоловік по лісі й гукає свою пропажу [корову] (Стельмах, І, 1962, 501).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 250.