ПРОПА́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пропа́сти. Про пропалий міх із кукурудзою перестали говорити (Коб., III, 1956, 477); Поки що усмішки на юнацьких обличчях [студентів] і жарти на вустах, а її розпалена материнська уява вже бачить їх в крові, на операційних столах, вже це йдуть повз неї то вбиті, то поранені, то пропалі безвісти, то гинучі в концтаборах… (Гончар, Людина.., 1960, 52); // у знач. ім. пропа́ле, лого, с. Те саме, що пропа́жа 2. Все пропало, — а пропале Ніщо в пісні й споминати (Фр., XI, 1952, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 250.