ПРОПА́М’ЯТНИЙ, а, е, книжн., заст. Який заслуговує на довге зберігання у пам’яті; незабутній. Царі й народи всього світа [світу]! Терпеливо ми вже довгі літа Зносили всяких кривд чимало, Та врешті нам терпцю не стало: І ось ми до всіх вас шлемо Своє пропам’ятне письмо (Фр., XIII, 1954, 157); Програмовий вірш «Каменярі» своєю високою ідеєю зачинав пропам’ятну «епоху каменярів» у галицькій літературі (У. Кравч., Вибр., 1958, 423).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 250.