ПРОПАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПА́ХНУТИ і ПРОПА́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. пропа́хнув, па́хнула, ло і пропа́х, па́хла, ло; док. Насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах. Пропахнув [батько] медом та вощиною (Головко, II, 1957, 409); Вони піднялись на широку веранду, що вся пропахла яблуками і сонцем (Збан., Курил. о-ви, 1963, 145); Йому хотілося вийти на свіже повітря з цієї душної кімнати, де все пропахло тютюном (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 250); * Образно. Війною пропахла ночівля його небагата, Пала в пожарищі бліда світанкова зоря (Забашта, Вибр., 1958, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 251.