ПРОПА́ЩИЙ, а, е. 1. Який зник невідомо куди, довго не з’являвся де-небудь. Скільки-то панів не пережило її [волю], — померло! Зате багато кріпаків, пропащих та померших [померлих], знову найшлося, ожило! (Мирний, IV, 1955, 238); // Безповоротно втрачений. — Пішов ти, а я очей не можу відірвати від шляху. Потім заплатив за заїзд, а далі плюнув на пропащі два сороківці — і за тобою (Стельмах, І, 1962, 175); // Який перестав звучати (про голос); зірваний. Пропащим від перепою, а може і від простуди (що малоймовірно), голосом він спитав Семена Полікарповича: — Що, зміну мені привезли? (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 117).
2. Який потрапив у безвихідне становище; близький до загибелі. — Та в вас жінки, та в вас же купа дітей! Борони боже якої напасті! Та тоді ж ми пропащі з дітьми (Н.-Лев., І, 1956, 406); [Олена (ридаючи):] Милий мене покидає!.. Пропаща я, пропаща! (Кроп., І, 1958, 459); * У порівн. — Коли тебе не стало у слободі, я ходила, мов пропаща. І що не роблю, і куди не піду — все ти у мене перед очима (Шиян, Гроза.., 1956, 121); // Який морально опустився, занапастив себе. — Бачте, люди, що зробила з мене наука? З пропащого, нечесного — вона зробила мене чесним, годним на добро чоловіком (Коцюб., І, 1955, 451); — Пропаща ви людина. Талановита, але пропаща. — Чи не рано правити по мені панахиду? — майже не ображається Лісовський (Стельмах, Хліб.., 1959, 46); Про сусід і казати нічого, завжди з докором дивляться на Остапа — пропащий, мовляв, чоловік (Горд., II, 1959, 311).
◊ Пропа́ща голо́вонька (душа́ і т. ін.): а) (хто) про обездолену людину; б) (у кого, чия) яка належить такій людині, характеризує її. Притулить [Ларько] до грудей свою скрипку, схилить низенько до неї свою пропащу головоньку — і заплачуть, заквилять струни (Вас., І, 1959, 105); Здається, одна лиш смерть уже погасить дивовижну пожежу в його пропащій душі (Довж., І, 1958,118).
3. Який минає без користі для кого-небудь (про час). Не сумуй, що врода Опадає з личка.., А журись, що марно Гине сила краща. Що минає хмарно Молодість пропаща (Граб., І, 1959, 336); Ні, діла не буде, день мусить пропащий бути… (Вас., II, 1959, 91); Проклинав [Ригор] пропаще життя, а його слухали й не перебивали (Ю. Янов., II, 1958, 185); // Даремно затрачений (про зусилля). — Це бунт так званої пропащої сили… Народжувався у муках тяжкої безвиході й заводив у безвихідь… (Стельмах, II, 1962, 395).
◊ Іти́ на пропа́ще — діяти відчайдушно, не задумуючись про наслідки. [Кай Летіцій:] Ти ж не одважишся йти на пропаще, то краще йти на щирий мир (Л. Укр., II, 1951, 365); Пропа́ще ді́ло; Пропа́ща спра́ва — про що-небудь безнадійне, приречене на невдачу. — Їй же богу, я її не пускав! А вже де жінка вмішається, то й пропаще діло. Їй-богу, я ні в чому не винен… (Н.-Лев., III, 1956, 182); — Да, Юхиме, діла! Якщо й такі вже, як Євмен, пішли од нас, — пропаща справа (Головко, II, 1957, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 252.