ПРОРЕ́ЧИСТО, заст. Присл. до проре́чистий. Кожної весни проречисто і марно Ростить [природа] новий акант на мармурі колон (Зеров, Вибр., 1966, 467).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 265.