ПРОРИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і без додатка. Ридаючи, промовити що-небудь. * У порівн. Я мовчки йшов за Галайдою і лють свою на нього ніс.. Спокійно й тихо все було. І я з холодною журбою сказав, неначе проридав: — Ну, повертайся, Галайда, ми поговоримо з тобою (Сос., І, 1957, 444); // перен. Видати звуки, подібні до ридання. Оркестр.. проридав перші такти жалібного маршу (Перв., Дикий мед, 1963, 346).
2. неперех. Ридати якийсь час. Цілий день проридала.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 267.