ПРОСАЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш. Док. до салютува́ти. Їх би не здивувало, якби він [військовий корабель] зараз всіма своїми гарматами просалютував з тих розливів сонця їхньому настроєві, таємному квітуванню цього нового для них обох почуття (Гончар, Тронка, 1963, 37); — Я пішов, — сказав Логвин і, просалютувавши до них, як це роблять піонери, зник за дверима (Епік, Тв., 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 275.