ПРОСВІ́ТНИК, а, ч., іст., розм. Той, хто займається освітою (у 2 знач.). — Я.. передніше од усіх вас вистараюсь на просвітника (Н.-Лев., І, 1956, 626); — Чув, чув, що ти тут зробився народним просвітником (Гр., II, 1963, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 278.