ПРОСКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. проскрипля́ть; док.
1. неперех. Док. до скрипі́ти 1, 4. Проскрипіли ворота; Вулицею проскрипіли повз хату дві пари кроків (Вирган, В розп. літа, 1959, 296); Сич десь зовсім близько проскрипів на верхів’ї верби (Гончар, Циклон, 1970, 100); Встань, орачу! Вже Прогули>́ вітри, Проскрипів мороз, Вже пройшла зима! (Фр., X, 1954, 10).
2. перех., перен., розм. Сказати, вимовити що-небудь різким, неприємним голосом. Муедзин востаннє проскрипів з мінарета «ла алла», і правовірні спочивають (Коцюб., І, 1955, 291); — Барометр впав ще нижче, — проскрипів півголосом Джузеппе (Ірчан, II, 1958, 326).
3. неперех. Скрипіти якийсь час. Всю ніч проскрипіли віконниці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 286.