ПРО́СКУРА, и, ж. Білий хлібець особливої форми, що використовується в православному богослужінні. У кого гроші є, тому піп і проскуру дає (Укр.. присл.., 1963, 221); — І вас просить моя матушка на чай після служби, — сказав о. Артемій до писарші, подаючи їй шматочок проскури (Н.-Лев., IV, 1956, 54); Горпина йшла поруч, роздавала жебракам — кому крашанку, кому — шматок проскури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 286.